...Если он не скулил, не ныл,
Пусть он хмур был и зол, но шол…
А когда ты упал со скал,
Он стонал, но держал…

Если шол он с тобой, как в бой,
На вершине стоял хмельной,
Значить как на себя самого – 
Положись на него….

(c) Высоцкий... 

У мого Друга Сєрьогі сьогодні День народження... Підстав для радості багато (одна з них - сьогоднішній вечір)... Але мене тішить не це...
Мене тішить усвідомлення, що ми, відчуваючи плече один одного, разом ідемо до нашої спільної цілі... на наш світлий Захід... Я часто думаю, що колись прийде той день, коли когось з нас не стане... І все що залишиться іншому лише безмежна кількість спогадів да фотографій... Проте радість в іншому... - Друг залишився вірним... Він чекає за Заходом, за межею... І ми знову відчуємо плече один одного, і ми знову сівши на краю скали будемо заглядати у вічність... але тепер вже назавжди...

З Днем Народження Вірний і Добрий Друг Сєрьога...

Привіт Усім моїм Френдам... Привіт мені, як самому класному мому Френду... Ми вже давно не зустрічались - це правда... проте на це була причина (зрештою, як і на все у нашому житті))))... А у мене є дуже особлива причина... Про неї можна розповідати і розповідати... Проте я скажу лише декілька думок... про мою Прекрасну Причину....: 

Моя Прекрасна Причина є дуже особливою...:
- вона пише мені листи про тусовки Кроликів...
- вона в 3 годині ночі просинається, якщо знає, що я не сплю і ми з нею спілкуємось...
- вона вражає своєю зовнішністю і захоплює внутрішнім світом...
- вона співає, коли мені сумно...
- вона танцює без музики...
- вона скромна на людях, проте впевненна зі мною...
- вона любить висловлювати своє незадоволення, проте ненавидить сварки...
- вона змінює мій світ...
- вона допомагає мені повертатись в дитинство...
- коли вона сумує, я нею захоплююсь...
- коли вона серйозна - мені смішно...
- коли ми разом - годинник постійно спішить...
- моя Прекрасна Причина прийшла до мене з моєї Мрії...

Наздогнати можна лиш те, за чим біжиш... (с) Star

Привіт... 
Відразу виправдовуюсь - не зумів знайти достойного перекладу україньською, тому написав заголовок іноземною мовою... Якщо хтось не знає цього дядька - раджу як можна скоріше з ним познайомитись... Безпосередньо вже не вийде - ви свій момент втратили... але його можна почути через книжки... 
Важкі за змістом - глибокі за суттю... Починаєш дивитись на свої проблеми зі сміхом, коли читаєш про життя біженців, які боролись за те, щоб відчути миттєве щастя в умовах руїни і переслідування напередодні Другої Світової... Я думаю, що ця назва відносилась до євреїв - "Возлюби ближнего своего" - це друга запавіть Божа... Особливо актуально це відчувалось, коли описують концтабори і знущання над ними... Почитайте... моя порада... А нижче викладаю цитати, які мені по-особливому відклались в пам'яті....

   Стальные кольца... сковывает не только руки, но и что-то более важное.
   Почти все сидели молча. Эти люди привыкли ждать.
   Пей, малыш, - это тоже надо уметь.
   О том, что он меня ударил, разумееться ни слова. Сказано лишь, что я ему угрожал. - Он посмотрел на Керна. - Как ты думаешь, забуду я это имя и адрес?
   ... зверь постепенно становиться умнее охотника. Почти всегда. И знаешь почему?
- Не знаю.
- А потому, что зверь рискует больше.
   Кроме нее в холе небыло никого. Керн открыл дверь и вошел - поступить иначе он просто не мог.
   Взяв свои книги со стола, она направилась к леснице и поднялась наверх. Керн посидел еще немного в холе. Теперь он уже знал, что именно следовало ей сказать.
   Странное дело, самые естественные вещи вгоняют человека в краску, а подлость - никогда.
   Смелость - лучшее украшение молодости.
   Какая-то чужая рука взяла его руку и положила ее на гладкие, юные плечи девушки.
   Близился вечер. В эту пору животное ищит одиночества, а человек - общения.
   Чем примитивнее человек, тем более высоко он о себе мнения.
   - Послушай, негодяй ты этакий! Ведь вы один виновны в том, что нас схватили.
- Анна! - сказал муж
- Ничего, пусть, - сказал Керн, - Всегда хорошо дать человеку выговориться.
   Керн ничего не ответил. Он закурил сигарету.
   То, что повторяеться часто, уже не может болеть так сильно.

Вот он и устал. А усталость рождает покорность.
   - Тогда продолжим. - Aller. Неправильный глагол. "Je vais, tu vas, il..." 
- Нет, - возьмем сегодня другой глагол. Как по-французьки "любить"?
- "Любить?" "Aimer". Но это правильный глагол.
- Вот именно поэтому, - сказал Керн.
   А главное - не теряй мужества.
   ... она должна вернуться, - иначе не горел бы свет.
   Впрочем, все дело в том, что сейчас ночь. Ночь и страх перед ней. Дневной страх как-то разумен, а ночьной - безграничен.
   - Это боязнь отдаться чувствам. Боязнь расплакаться. Боязнь не быть мужчиной. В России мужчины умели плакать, и все же оставаться мужчинами и быть храбрыми. А твое сердце никогда не растворилось в чем-то без остатка.
   А вообще-то я написала тебе много-много писем, Людвиг! Все время писала - без карандаша и бумаги.
   Больную женщину любят вдвойне: она и женщина, и ребенок.
   - Хорошая память - основа дружбы и гибель любви.
   Пока человек жив, - ничего не потеряно!
   С отсутствующим видом Штайнер покачал головой. Он почти и не слушал.
   Каждый человек имеет право разпоряжаться своей судьбой.
   Тогда ты была хороша и молода. Ты все еще хороша, Эдит.
   Прошлое штурмом двинулось на Штайнера. Он хотел обороняться, но не мог.
   ... дороги существуют для того, чтобы по них идти...
   Штайнер держал ее руку, пока они не похолодели. Он умирал вмести с ней.

Я прочитав її...
Інгеборг Бахман - одна з тих, хто започаткував жанр радіоп'єси...
Ну що я вам скажу... "Сни на продаж" - дійсно супер... "Добрий Бог Мангеттену" - про любов, яка не зустрічалась на землі ще... "Цикади" - уяви не маю про що...Перший раз прочитав повість і не знаю взагалі про що вона була... В когось проблеми, або в мене, або в Інгеборг...
Нижче вирішив увіковічнити думки, які я вичитав у неї і залишити їх майбутнім поколінням...:

"Сни на продаж"
      Мовчазні люди завжди роблять усе значно краще.
      Анна: Я люблю чудові пісні матросів, я люблю море, люблю далину, нескінченність і небезпеку. Я ненавиджу місто з дахами, які тиснуть на мої плечі, й обійми малих сірих сліз на березі, я ненавиджу життя й людей, які мріють поїхати в гори, побудувати собі будинок і вкривати мої очі поцілунками у надвечірнім саду... Проте я люблю смерть.
      Я кохаю тебе заради Твоєї вірності, і вірна тобі заради Твого кохання.

"Цикади" (дивно, я ще навіть щось відзначив)
      Чи знаєш Ти, як на душі тому, хто віддав більше, ніж міг віддати.
      Викуп завжди дають радо. Думаєш не так?

"Добрий Бог Мангеттену"
     Дженніфер: А Нью-Йорк? Вам подобається Нью-Йорк?
     Ян: Дякую. Я його ще не знаю.
     Ви будете довго жити, молодий чоловіче, та забути ніколи не зможете.
     Однак, солодка моя Дженніфер, яку ми коротку ніч проведемо, не знаючи, які довгі дні кожен з нас провів в минулому!
      Абсурд. Так! Вони всміхаються на людях і все-таки так, мовби довкола нікого немає. Або всміаються до перехожих, просто там, із якимось натяком, немов змовники, які не хочуть, щоб інші дізналися, що правила гри незабаром буде скасовано. Цей усміх з'являється на устах, мов знак запитання, до того ж дуже рішучий.
      Ян: Я скинув із себе свої почуття й поклав разом з одягом.
      Дженніфер: Це промовляє до мене Твоя душа?
      Ян: Моя душа! Я дуже старанно шукав і вивчав впродовж багатьох років, однак у своїй душі я не зустрів нікого.
      Ян: ...Чи бачив? Вона не могла відійти далеко. Виглядає, як усі інші, та вона - єдина.
      Ян: ...Я не хочу нічого знати про Тебе, виокремлювати Тебе з Твоїх історій. Твоя хода, Твої рухи, погляд Твоїх очей, те як Ти ідеш слідом за мною, Твоя поступливість, розгубленість і мовчанка свідчить про тебе більше, ніж будь-який документ чи посвідчення.
      Дженніфер: Про яку ти говориш п'єсу?
      Ян: Про ту, яку я ніколи не дивитимусь разом з Тобою.
      Чи ж не прийнято говорити, що не завжди є винними вбивці, що деколи винні вбиті.
      Я вірю, що ті, хто любить, справедливо злетять у повітря, вони злітали завжди. Можливо там вони перетворюються на сузір'я.
      Стояти на колінах перед Тобою і цілувати ноги Твої? Я завжди робитиму це. Я йтиму на три кроки позаду Тебе там, де Ти йдеш. Пити лише тоді, коли Ти вже попив. Їсти, коли Ти поїв. Охороняти Тебе, коли Ти спиш.
      Бо ті, хто кохає, мусять загинути, бо інакше вони існувати не можуть.

От, блін... писав-писав... і в кінці зрозумів, що, напевне, окрім мене цього ніхто і не зрозуміє...)))

***
Умыванием рук,
Прокуратор не смог смыть
Кровь Иисуса.

***
Запыленные книги
Иногда обжигают истиной
Остывшее сердце.

***
Наедине с морем
На год излечиваюсь
От мирской суеты.

***
Выходя из храма
Верующий споткнулся...
И согрешил словом. 

***
Долгие разговоры
Помогают на время забыть
Одиночество. 

***
Печальные звезды
Подмигивают влюбленным
Уже тысячи лет. 

***
Бессонница.
Время стучаться молитвою
В Небеса.

***
Бабушка не умерла...
Внуку открыв историю рода
Поселилась в памяти.

***  
Откуда слезинка?
Долго ищу обидчика твоего,
Избегая зеркал.

*** 
Мотылек сгорел?
Но важнее, что он решился
Лететь на свет.

*** 
Потерпев пораженье
Он смотрел на бегущий ручей.
Сохраняя надежду.

От у цієї дівчинки - indep girl - прочитав ці класні думки... Хотілось би таким бути... Як класно, що досконалості меж немає... і життя не завершиться завтра... (принаймні я так надіюсь...))))

Мы любим парней...:
 
  Дело в том что у них теплые ладошки, а у нас - холодные пальци...
  Они сильные и могут поднять нас. 
  У них есть принципы.
  Иногда они моют посуду.
  Они нас выше и могут достать книжку с верхней полки.
  Они отдают нам свои самые клевые майки.
  Когда они говорят "я тебя люблю" - кажется что ты есть.
  Они знают, и даже могут обьяснить, что когда человек один, он - человек.
  Они прощают нам наш феминизм, хотя мы, заметьте, им вообсче ничего не прощаем (неправда)) ).
  Они целуют нас в лоб когда не могут остатся.
  Они думают что есть вещи которые мы никогда не поймем, и только поетому мы все понимаем.
  Они с маниакальной настойчивостью желают платить за наш кофе, хотя и сами уже давно не понимают почему.
  У них из глаз текут слезы когда дует сильный ветер - красиво...
  Они ходят в магазин когда идет дождь.
  Они хотят иметь наши фотографии.
  Они помнять о нас совсем не то, что мы - о себе.
  Они не видят причин для нашей диеты.
  Они молчат когда мы говорим глупости. Хотя, когда мы говорим что-нибудь умное, тоже молчат.
  Они пойдут на войну, когда будет война...
  Они не замечают испорченный макияж.
  Они делают вид что их не достал праздник 8-мого марта ))
  Они хотят изменить нашу жизнь.
  В магазине последние деньги потратят на шоколад.
  Они думают не только о любви...
  В глубине души они умеют пришивать пуговици!!
  Они вытаскивают нас из чужих гостей, увозят домой и накрывают одеялом...
  Им не важно что мы говорим.
  Они думают что наши сумки бывают тяжелыми тока когда они рядом ))
  Они не хотят быть похожими на нас, а мы на них - хотим.
  Они молчат когда мы кричим.
  Когда они уходят, мы - остаемся.
  Когда мы думаем о нашей прошлой жизни, мы думаем о них.
  Их можно посчитать.
  Они умеют дратся.
  Они дают свои фамилии нашим детям...
  Они делают вещи которыми мы гордимся.
  ОНИ СМЕШНЫЕ!..

Цей журнал я створював для того, щоб записувати дуже особливі моменти і переживання свого життя... 
зараз я почав питати тут дуже часто...:
а) або я спопсився...(((
б) або хорошого навалом...
Я обираю варіант б), так як звик вірити в краще...
З 5-ти робочих днів... цього тижня, я лише одного разу повернувся раніше ніж друга ночі... Це вказує...:
а) мені немає чим зайнятись...
б) навпаки, все не вміщається в часову площину під назвою "день"...
Я оптиміст, тому очевидно, який варіант я обераю...)))

Відправив вчора свого молодшого друга не відомо куди... В суботу в Дружища весілля... А вчора був дуже класний час взнати людей по-іншому... Стіл розкриває людям уста... а з ним і серце... У Біблії написано, чим наповнене серце, те й говорять уста... вчора було цікаво спостерігати за цим принципом...
Люблю переживати щось вперше...:
- вчора вперше за останні n-місяців запросив подругу на вечірку, яка буде в п'ятницю...
- вчора вперше порвав карточку поповнення ще до того, як встиг стерти пін-код...
- вчора вперше гуляв по центру міста босим...

Слово "вперше" несе в собі вуаль таємниці... адже емоції пережиті під час "вперше" ніколи не порівняти з пережитими під час "знову"...)))

Привіт усім... 
Почуваю себе класно...
Надіюсь, що всі, хто є моїми друзями в ЖоЖо почуваються так само....
Що було на вихідних:
- два дні підряд вигравав у своїх друзів в більярд (по-крупному)...
- два дні підряд прогулювався до другої ночі вуличками Найкращого міста у світі...
- лежав на лавочці під дубом.... на Площі Ринок....
- був в театрі на Байках Езопа - (всі гроші...)
- почав читати байки Езопа...
- закохався по-справжньому... в ніч...
- черговий раз пересвідчився, що я їй подобаюсь...
- і тій другій теж...
- катався на ровері в центрі...
- був на вечері поклоніння Богу в Оперному Театрі.... (Байки Езопа ховаються, хоч за них і всі гроші віддані)...
... це все гармонійно вмістилось у два дні....

Що очікую на цьому тижні...:
- сьогодні йду на молодіжне до тої першої, якій я подобаюсь... черговий раз переконаюсь, що я правий...
- завтра відправляю одного з своїх найкращих друзів... і просто щирого металюгу в серці... Ваню в далеку дорогу... Хлопець одружується.... а ми будемо святкувати....
- п'ятниця-ранок - семінар в Бібрці... навряд чи я туди потраплю.... дивись далі, чому ні....
- п'ятниця-вечір - концерт Бумбокс... та афтепаті цілу ніч.... надіюсь я туди потраплю з хорошими людьми...
- субота - це ж саме весілля того ж самого металюги в серці....
... далі пауза - не знаю, що й гадати...

А ще я на вихідних прочитав "Готель двох світів" Еріка Еммануеля Шмітта... Ось думки з книжки...:
      Добре, щоб вас завжди хтось очікував... це єдиний спосіб не потрапити в аварію...
      - Жодного разу не зустрічав жінку, здатну розбудити в мені ревність.
      - ... Ніби це залежить від жінки....
      Щоб я оцінив життя достойно, потрібно було, щоб у мене його забрали...
      Якби мені гарантували, що після життя є життя, я б, звичайно, змінився...
      - У вас була неправильна уява про життя, яке ви знали, через смерть, яку ви не знали...
      - Я зрозумів... ви обійшли все, ніде не побувавши...
      Коли люди закохуються, вони стають безумними.
      Я люблю життя без взаємності, але безумною любов'ю.
      ... я читаю з захопленням, щоб прожити усі життя, прожити які не вдасться....
      Смерть не є ні покаранням, ні нагородою. Ви всі вважаєте, що смерть - ваша особиста справа...
      У десять років, двадцять, вісімдесят чи сто, губиш все те ж саме життя...
      В одній секунді може поміститись життя...
      Ніщо не може тривати довго...
      Бог, який захотів, щоб ви були, це той самий Бог, який захотів, щоб вас не було...
      Найдороще поміщається в долонях...))) 

Я зараз дуже і дуже незадоволений - емоційно розчарований... 
Незадоволений не з себе, а з тих хлопців, з великою перспективою та з великою мрією, які не вміють вести себе з дівчатами, які їм подобаються...
Це просто позор на нас, коли ми починаємо падати у власних очах, аби піднятись в очах дівчини, яка нам подобається...
Яка дівчина захоче іти з тим, хто робить і говорить усе те ж саме, що сказали їй десятеро перед тим... Дівчатам подобаються особистості, які мають власний почерк і власний погляд, які не будуть підтакувати усім їхнім забаганкам, виконувати усі їхні бажання, оцінуювати усі їхні принади...
І у мене просто крик душі через те, що стільки класних пацанів не завойовують серця цілком звичайних дівчат через невміння подати себе... і якщо вже хтось і має кидати когось, так це хлопці дівчат, а не навпаки...
І нічого тут дивного немає, коли дівчата кажуть, що всім їм одне в голові...
Коли кожен, хто побачить гарну дівчину рветься зробити більш вишуканий комплімент, як можна ніжніше поцілувати їй ручку..., то що ж вони ще можуть думати про нас...
Чоловік, хлопець завжди повинен знати собі ціну і, якщо вже і помирати, так стоячи...
Емоції-емоції... і розпач за моїх друзів і знайомих...

Насправді, я зовсім не радикал... Я просто люблю свою країну... І по-своєму бачу її щасливою і веселою... Країна усміхається, коли у неї щасливі громадяти... Як на мене, щасливою країна буде тоді, коли люди будуть радіти просипатись зранку, діти будуть дихати свіжим повітрям, а батьки не будуть помирати від алкоголізму... Це все країна про яку я мрію... І ще у цій країні люди будуть говорити абсолютно дивні слова: "Найкраще небо в Україні" (хоч і дитині зрозуміло, що небо всюди одинакове...)))).... А шлях до цього я бачу дуже простим.... Люди мають полюбити свою мову, вивчити свою історію, поважати своїх героїв... Цих речей не нав'яжеш, так само, як саме цінне в житі неможливо навязати...
А ще люди мають полюбити Бога... який теж себе не нав'язує...
От такий простий алгоритм успіху...)))

  А мова не корилася царю —
  ані царю, ані його сатрапам,
  з орлом двоглавим стаючи на прю,
  що брав її у пазуристі лапи.
 
  Несла устами відданих синів
  мужицьку правду, ту, що є колюча,
  сміялася з ненависних панів,
  що їхня правда на всі боки гнуча.
 
  Плюндрованій, не надавали прав,
  немов на звіра, об'являли лови.
  Орел впивався в душу, тіло рвав —
  він був безмозкий, хоч і двоголовий.
 
  Заборонити дереву рости,
  ширяти вольній птиці у блакиті,
  живій ріці між берегів плисти,
  ходити сонцю по своїй орбіті?
 
  Заборонить дощеві поливать
  гінке стебло, щоб не зросло колосся,
  поетові — писать і малювать,
  щоб приректи народ на безголосся?
 
  О, як хотіла, прагла воля зла,
  щоб ти була лиш суржик мішанина:
  щоб вічно недорікою була
  на втіху скалозуба-міщанина!
 
  Хай давню жуйку міщанин жує,--
  воскрели, піднеслися духом люди.
  Бо є на світі совість, правда є
  і рідна мова є і вічно буде!
 
  (Д. Білоус)

Завжди, коли берусь читати якусь літературу (окрім професійної)..., чи то християнську (Дж. Елдріджа, наприклад), чи нехристиянську (М. Булгакова), я завжди стараюсь віднайти речі, які мені допоможуть краще зрозуміти Бога... Я впевнений, що Бог необмежиний у своїх методах розкриття Себе...
От зараз узявся за Фауста... те, що буду помічати - буду додавати сюди...
"Вдалого читиння!!!" - "Дякую..."

      Когда б не солнечный был глаз,
      Не мог бы солнце он увидеть...

Сформованих думок немає, хоч і хотілось би щось сказати... 

      Падение тронов и царств меня не трогает; сожженный крестьянский двор - вот истинная трагедия...

Колись Гюго стосовно цього сказав так...: "...его двадцать три раны трогают меня меньше, чем плевок на лице Иисуса Христа. Цезаря закололи сенаторы, Христа били по щекам рабы. По степени оскорбления узнают Бога."

      Кто ищет, вынужден блуждать
      
      Человеком был я в мире, 
      Это значит - был борцом!

Як повинна жити людина, яка ревнує про вищі цілі? Не заспокоюватись, а боротись, наполеглеві пошуки істини усіма доступними шляхами та способами - ось що на справді означала універсальність Гете...